Нацистський і радянський режими перетворили людей на числа. Щодо частини цих чисел ми можемо лише зробити припущення, інші можемо встановити доволі точно.  Як гуманіст, спробую знову перетворити числа на людей. Бо ж лише історія масового вбивства може поєднати числа з пам’яттю. Без історії пам’ять стає приватною – сьогодні це означає національною. Числа, натомість, стають публічними – тобто знаряддям міжнародного змагання за мучеництво. Пам’ять належить мені, і я маю право діяти з нею, як забажаю; числа – об’єктивні, отож, ти мусиш прийняти мої числа незалежно від того, подобаються вони тобі, чи ні.

Аспекти українських визвольних змагань 

 
                                                     МИ  КОЖЕН РАЗ ПРИДУМУЄМО СВОЮ ІСТОРІЮ 
 
                                                         «Навіть боги не можуть змінити минуле» 
                                                                                                                     Агафон 
 
    Сучасний український історик Наталья Яковенко (автор книг «Українська шляхта з кінця XIV до середини XVII ст.» і «Паралельний світ (дослідження з історії уявлень та ідей в Україні XVI -XVII ст») в одному з интерв”ю мовила, що історію не можна пізнати, тому що це дійсність, якої немає, яка відтворюється тільки в джерелах. Нам залишився тільки текст. Але текст, а тим більш спогади - дуже суб”єктивна річ.

В суверенной Украине граждане часто иронизируют и смеются над замечательной страной Гондурас. Эпитеты, употребляемые в его отношении,  нелестны и унизительны… Украинцы, не стесняясь, обзывают Гондурас последними словами, считая наихудшей страной в мире. Гондурас давно стал «притчей во языцех», символом и олицетворением ничтожности  бытия Латинской Америке и стран третьего мира. С удовольствием смакуя название, граждане Украины жалеют гондурасцев, с сочувствием, думая: » У нас-то лучше!»

Реформування армії нинішнє українське військове керівництво проводить в якомусь напівкримінальну форматі. Всі найважливіші аспекти цього процесу по-злодійськи засекречені, стратегічні рішення приймаються потайки, а крихти правди перепадають громадськості тільки у вигляді застережень високих чиновників. Причому мова йде не про якісь деталі, для пересічного громадянина не істотних, а про концептуальні документах, які визначать вигляд наших Збройних сил і всього оборонного сектору держави на багато років вперед.

Протягом багатьох років інформація про права власності на нерухоме майно фіксувалася на паперових носіях, які зберігалися і зберігаються в засіках БТІ. Тільки по Києву архів Бюро налічує більше 100 років і, відповідно, містить сотні тонн паперу, списаного датами і цифрами, що відображають різноманітні трансакції.

Як ми уявляємо майбутнє нашої країни? Мабуть у більшості українців у голові виникає картинка: акуратна вулиця де стоять красиві будиночки, усі в квітках, - такі, які ми бачимо на фотографіях десь з Швейцарії. До картинки додається усвідомлення, що в нас буде чесний і професійний уряд, котрий грамотно керує країною. Це мрія, яка має шанс ніколи не збутися. В майбутньому не буде уряду, а життя населення не буде таким безпечним і комфортним, як зараз у Європі. Ця стаття не претендує на інстину в останній інстанції, це лише спроба передбачити один з можливих сценаріїв розвитку нашого суспільства.

фото: tumblr.com

Чимало очільників міністерств і служб нового уряду народилося не в Україні

Cенсацією минулого тижня стало призначення голів Національного банку України та Служби безпеки України. А точніше — оприлюднення деяких нюансів біографій обох достойників. З’ясувалося, що члени родини нового головного банкіра країни Ігоря Соркіна мешкають у Росії та старанно працюють для її розквіту. А от Олександр Якименко — новий голова СБУ — колишній російський військовий. На думку експертів, такі призначення свідчать про посилення російського впливу на українську політику. Однак навіть без останніх призначень російська присутність у нашій владі була доволі пристойною.

Професор університету Нью-Йорка Ларрі Вулф — історик Центральної та Східної Європи, відомий своєю монографією про «винайдення Східної Європи» інтелектуалами та монархічними урядами епохи Просвітництва («Винайдення Східної Європи. Мапа цивілізації у свідомості епохи Просвітництва», перше видання —  1994 р., перекладено українською видавництвом «Критика», 2009 р.).  стверджує, що до 1772 р. Галичини не існувало. Її винахідником він вважає австрійського канцлера, графа Венцеля Кавніца, який зумів переконати імператрицю Марію Терезію у необхідності співучасті в першому поділі Польщі задля забезпечення балансу влади на європейській політичній шахівниці.

У нашому уявленні українці тільки й робили, що страждали. Коли їм це набридало, вони повставали: чергові гайдамаки брали чергову Умань, героїчно різали "ворогів і зрадників" (часто - цілими сім'ями). Але тут влада підганяла війська і садила народних месників на палі, а решта населення продовжувала страждати. Таке життя тривало до 1991 року, коли Україна стала незалежною, але українці все одно продовжують страждати.