Реформування армії нинішнє українське військове керівництво проводить в якомусь напівкримінальну форматі. Всі найважливіші аспекти цього процесу по-злодійськи засекречені, стратегічні рішення приймаються потайки, а крихти правди перепадають громадськості тільки у вигляді застережень високих чиновників. Причому мова йде не про якісь деталі, для пересічного громадянина не істотних, а про концептуальні документах, які визначать вигляд наших Збройних сил і всього оборонного сектору держави на багато років вперед.

У нашому уявленні українці тільки й робили, що страждали. Коли їм це набридало, вони повставали: чергові гайдамаки брали чергову Умань, героїчно різали "ворогів і зрадників" (часто - цілими сім'ями). Але тут влада підганяла війська і садила народних месників на палі, а решта населення продовжувала страждати. Таке життя тривало до 1991 року, коли Україна стала незалежною, але українці все одно продовжують страждати.

Знаменитая Анка-пулеметчица стреляла не в офицеров-каппелевцев - в атаку н красные пулеметы без единого выстрела (не было патронов) шли потомственные рабочие Ижевских заводов. В том бою они погнали “красных”, они же позже разделались с Чапаем.

Многие видели фильм-боевик "Чапаев". Там советские киношники-идеологи сняли эпизод психической атаки Каппелевского офицерского полка. Это вымысел. В то время офицеров Каппелевского полка не было на этом участке фронта. На Чапаевскую дивизию тогда наступали рабочие Ижевской дивизии, и Анка-пулемётчица стреляла не по офицерам, а по русским рабочим. Впоследствии "легендарный Чапай" был ими разбит и утоплен.