Нацистський і радянський режими перетворили людей на числа. Щодо частини цих чисел ми можемо лише зробити припущення, інші можемо встановити доволі точно.  Як гуманіст, спробую знову перетворити числа на людей. Бо ж лише історія масового вбивства може поєднати числа з пам’яттю. Без історії пам’ять стає приватною – сьогодні це означає національною. Числа, натомість, стають публічними – тобто знаряддям міжнародного змагання за мучеництво. Пам’ять належить мені, і я маю право діяти з нею, як забажаю; числа – об’єктивні, отож, ти мусиш прийняти мої числа незалежно від того, подобаються вони тобі, чи ні.

Волинська трагедія (або польською мовою Rzeź wołyńska – “Волинська різанина”) — обопільні етнічні чистки українського і польського населення здійснені Українською Повстанською Армією та польською Армією Крайовою за участю польських батальйонів шуцманшафту та радянських партизанів у 1943 році під час Другої світової війни на Волині. Частина польсько-українського протистояння у Другій світовій війні. Якщо ж говорити у більш широкому сенсі, то це складова багатовікового українсько-польського протистояння на західноукраїнських землях — Волині, Галичині, Холмщині, Підляшші, Надсянні, Лемківщині.

До травня 1964 року про діяльність розвідгрупи «Закарпатці» ніхто не знав. На  запит «Обласної  комісії по додатковому вивченню антифашистського руху на Закарпатті в роки Другої світової війни « 26 травня 1964 року з Центрального архіву КДБ при Раді міністрів СРСР було повідомлено наступне «… в  архівах Міністерства оборони СРСР та Центрального архіву КДБ при РМ  СРСР відомостей про десантну групу Ференца Патакі, яка діяла в Закарпатській області в роки Великої вітчизняної війни не виявлено …»

Кажуть, що людині на все життя відведена певна кількість особливо щасливих випадків. Якщо це дійсно так, то я розумію, чому мій дід Никитюк Петро Павлович не виграв авто в лоторею, не знайшов скарб і не став великим начальником, а прожив скромне життя українського колгоспника. Все неймовірне щастя, яке йому було відведене, було використане під час війни.

ТРАГЕДІЇ ПОЛІССЯ

Війна з людністю повстанців і партизан

Кардинально різні цілі, що переслідували український повстанський рух і радянські партизани спонукали між ними війну. Повстанці прагнули створити незалежну українську державу, борючись з усіма зайдами на українські землі, натомість червоні партизани боролись за відновлення радянської влади. Зрозуміло, що через таку кардинально різну мету порозуміння знайти було надзвичайно складно.

„Оголосили про створення поліції. Одним із перших поліцаїв став кавалер ордена Леніна, недавній бригадир тракторної бригади (за тих часів неабияка посада!). Він пішов до німців, заявив, що в районі залишено партизанський загін, показав таємні схованки з продовольством, зброєю і боєприпасами“

 

Такого не робили ані поляки в 1939, ані нацисти в 1944. Радянська міліція розстрілювала масово - з автоматів, через віконця для передачі їжі. Або кидала в камери гранати. Деякі з цих камер довелося замурувати - і ексгумацію провели вже взимку.

Версия для печати

Символом зверств нацистов на оккупированной территории СССР советская пропаганда сделала белорусскую Хатынь. Уничтожение около 7 тысяч украинцев в Корюковке на Черниговщине по идеологическим причинам не получило огласки.

Реактивні винищувачі можуть круто виглядати в фільмах з Томом Крузом, але в партизанській війні - де у ворога нема своєї авіації, а отже, нема з ким вступати в повітряний бій, - це не найкращий інструмент. Безпілотники можуть допомогти, але часом заміни літаку з пілотом на борту просто немає. Тому сучасні військово-повітряні сили починають активно використовувати технологію вчорашнього дня - турбогвинтові літаки.

 

Як відомо перші загони українських повстанців почали діяти у серпні 1941 року у районах Сарнів і Олевська під проводом Василя Боровця /Тараса Бульби/, який ці загони назвав Поліською Січчю, а пізніше реорганізував їх в Українську Повстанську Армію /УПА/.

Майже через рік, весною 1942 року Центральний Провід ОУН/б/ посилає на Волинь Василя Сидора, якому доручає надати допомогу в створенні груп самооборони. Невдовно було організовано дві групи, якими командували Сергій Качинський /"Остап"/ в околицях Степані та Іван Перегійняк /Довбешка/.