КРИВАВА ТРАГЕДІЯ ПОЛІССЯ

ТРАГЕДІЇ ПОЛІССЯ

Війна з людністю повстанців і партизан

Кардинально різні цілі, що переслідували український повстанський рух і радянські партизани спонукали між ними війну. Повстанці прагнули створити незалежну українську державу, борючись з усіма зайдами на українські землі, натомість червоні партизани боролись за відновлення радянської влади. Зрозуміло, що через таку кардинально різну мету порозуміння знайти було надзвичайно складно.

Після катастрофи, що спіткала Червону Армію влітку сорок першого, радянського впливу на Правобережній Україні практично не відчувалося. Групи оточенців, диверсантів і підпільників були майже повністю знищені органами німецької держбезпеки разом з місцевою міліцією до весни 1942 року. Тому наприкінці травня почалося засилля радянських партизан з Брянщини, Орловщини і Білорусі, або перекидання повітряним шляхом з-за лінії фронту. В середині червня 1942 року в лісах Рівненщини була скинута група диверсантів НКВС на чолі з полковником Д. Медведєвим, яка займалася розвідкою, диверсіями, нападами на окупаційну адміністрацію, за що страждало ні в чому не вине місцеве населення, адже за кожного вбитого німця жандарми розстрілювали п”ятьох поліщуків, а за підірваний ешелон страждало все ближнє до залізниці село.

З листопада сорок другого на Волинь і Полісся починають прибувати російські партизанські з”єднання. У лютому 1943 року перекинутий на Полісся генерал Бегма В. створює Рівненський партизанський штаб. Радянські партизани опановують Західним Поліссям. Під головний удар партизанів попадає залізниця Брест-Ковель-Сарни-Київ. Розпочинається запекла боротьба проти українських січовиків разом з поляками, для чого в лютому сорок третього було спеціально створено польський партизанський загін ” Єще Польська не згінєла” під командуванням співробітника НКВС Р. Сатановського.

Перша велика сутичка між січовиками і партизанами відбулася наприкінці зими сорок третього року біля села Заморочне на Рівненщині, де сотня Г. Перегіняка І Яреми наголову розбила партизанів, спалила табір, захопили коней і вози з провіантом а застрелили 15 партизанів. Того ж таки дня повстанці атакували ще один партизанський табір біля села Озерське, який пограбували і знищили дотла.

У відплату за напад оунівців і опір сільської самооборони 25 лютого 1943 року Ковпак спалив декілька сіл у Сарненському, Степанському і Костопільському районах. У відповідь українські повстанці атакували партизанів в районі Сарн і Володимирця. В помсту за це, диверсанти Мєдвєдєва знищили с. Богуш, розстріляли при цьому 70 мешканців села і відразу ж після бою відійшли у ліси за річку Случ.

-Всякоє бульо. Господі: поліцаїв боїшся, партизан боїшся.

У нас колпаковскій отряд ходив і мєдвєдьовський. Той Медвєдьов – із Росії – мацкаль, кацап х…в. Так той, б..дь, хати палив. Там до лєсу якась курва вбила партизанового дєда, от вони за дєда отомстіли. А не розбиралися, б..дь: випили по 150 чистого спирту і давай палити всіх підряд- 4о дворів спалили і 72 невинні душі загубили- згадує 80-річний очевидець Терешко Крат.

29 травня, цього ж таки сорок третього року, сотня Яреми поблизу села Старинки розбила групу радянських диверсантів із 16 бійців.

З 20 травня до 1 серпня 1943 року через Рівненське Полісся з”єднання І. Федорова здійснило два рейди. Під час цих рейдів було вбито 163 українські патріоти. Намагаючись залякати поліщуків терором партизанський командарм Т.Строкач у квітні 1943 року видав наказ, у якому вимагалося за кожного убитого партизана знищити 15 січовиків. Цілком очевидно, що така помста “народних месників” падала в основному на селян.

Намагаючись залякати українських патріотів терором командарм всіх українських “народних” месників Т. Строкач у квітні 1943 року видав наказ, у якому вимагалося за кожного убитого партизана знищити 15 січовиків. Цілком зрозуміло, що така помста падала на простих, ні в чому не повинних селян. Але вже в травні цього ж року було наказано знищувати ті повстанські загони, які нападають на партизан, а також ліквідовувати їх командирів, а рядових намагатися перетягнути на свій бік.

 З початку червня 1943 року партизани починають застосовувати нову тактику- намагаються заволодіти великими лісовими масивами, створити власні аеродроми, склади, бази, проводять мобілізацію місцевого населення, при цьому заперечують факти свого підпорядкування Кремлю і намагаються переконати населення, що ведуть боротьбу “За Суверенну Соборну Українську Державу з демократичним устроєм.”

З огляду на такі обставини ОУН-УПА передислоковується на Полісся, в райони річок Прип”ять, Стир, Горинь, Случ. Ведуть запеклі бої, намагаючись втримати за собою ліс й не допустити проходу червоних з Поділля і південної Волині на Полісся, а з Білорусії на Волинь.

Рейд Ковпака С.

У червні 1943 року знаменитий рейд з”єднання С. Ковпака на Карпати. Завдяки дипломатичному таланту комісара С. Руднєва партизанам вдалося безперешкодно пройти через Волинь і Полісся, але на Галичині партизани вдалися до терору, що й зіграло недобру послугу для них в серпні, коли основні сили Ковпака були розбиті німцями в Карпатах, народна галицька самооборона добивала розрізнені рештки партизанів.

У жовтні-листопаді 1943 року бойові дії між ОУН-УПА й радянськими партизанами переросли в подальшу ескалацію. З наближенням фронту партизани все більше наповнювали ліси Волині і Полісся і навіть почали проникати на Галичину. Повстанці зі свого боку, щоб ефективніше “викурювати” їх із своєї території зривали партизанські господарські заготівельні операції – суворо з нелюдською жорстокістю карали тих селян, які “добровільно” під страхом смерті всієї родини, давали партизанам провізію.

Ось як про свою страшну трагедію тих часів,що трапилася в селі Немовичі, що на Сарненщині розповідає сама її жертва і безпосередня очевидця Баєчко Олена:

-Вночі до нас, в хату увірвалися “лісові брати”,бо несвоєчасно батько здав їм провізію. Мені тоді й не виповнилось і шести років.

На моїх очах зарубали батька і маму. Розрізали, як поросят на розчленовані куски і склали це “м”ясо” на стіл переді мною. Чисто українською сказали: “А це тобі дитино, щоб мала що їсти і не вмерла з голоду!”…

Вікна і двері наглухо забили досками. Я голодна і на смерть настрахана цим жахіттям просиділа кілька днів. Добре що сусіди визволили”…

Найбільші бойові баталії розгорнулися в грудні 43 року, коли одна і друга лісова “братва” створювала запаси на зиму…

У січні-лютому 1944 року більшу частину Волині та Полісся зайняла Червона Армія, німці контролювали лише західну частину Волинсь- кого краю. В цей період ситуація ситуація в протистоянні між партизанами і повстанцями кардинально змінилася. Радянські партизани не цуралися допомоги польської Армії Крайової, а повстанці не втрачали нагоди залучати собі на допомогу німецьких жандармів. Є відомості про те, що на Поліссі в Сарненських лісах повстанці проводили спільні операції проти партизан з німецькими силами безпеки, отримували від німців зброю і лікувалися після поранень у німецьких польових госпіталях.

Загалом, звітуючи у квітні 1944 року, генерал В. Бегма акцентував на тому, що у 43-44 роках лише на Рівненщині у боях з партизанами загинули 2275 повстанців. Правда, важко сказати, скільки часток з цієї цифри припадає на мирних мешканців.

Так чи інакше, обидві сторони, очевидно понесли значні втрати в обопільній кривавій боротьбі, які все таки мабуть обчислюються, не сотнями а десятками тисяч убитих з обох сторін. І єдиною суттєвою різницею між цими протиборчими силами було те, що повстанці були місцевими поліськими юнаками, які взяли до рук зброю, захищаючи свої домівки, а партизани були в переважній більшості вихідцями зі Східної України і Росії й узяли до рук зброю з метою перемогти Гітлера і знищити український самостійницький рух…