Волинська трагедія (або польською мовою Rzeź wołyńska – “Волинська різанина”) — обопільні етнічні чистки українського і польського населення здійснені Українською Повстанською Армією та польською Армією Крайовою за участю польських батальйонів шуцманшафту та радянських партизанів у 1943 році під час Другої світової війни на Волині. Частина польсько-українського протистояння у Другій світовій війні. Якщо ж говорити у більш широкому сенсі, то це складова багатовікового українсько-польського протистояння на західноукраїнських землях — Волині, Галичині, Холмщині, Підляшші, Надсянні, Лемківщині.

 

Як відомо перші загони українських повстанців почали діяти у серпні 1941 року у районах Сарнів і Олевська під проводом Василя Боровця /Тараса Бульби/, який ці загони назвав Поліською Січчю, а пізніше реорганізував їх в Українську Повстанську Армію /УПА/.

Майже через рік, весною 1942 року Центральний Провід ОУН/б/ посилає на Волинь Василя Сидора, якому доручає надати допомогу в створенні груп самооборони. Невдовно було організовано дві групи, якими командували Сергій Качинський /"Остап"/ в околицях Степані та Іван Перегійняк /Довбешка/.