Хто ж тоді на Волині нищив поляків?

Волинська трагедія (або польською мовою Rzeź wołyńska – “Волинська різанина”) — обопільні етнічні чистки українського і польського населення здійснені Українською Повстанською Армією та польською Армією Крайовою за участю польських батальйонів шуцманшафту та радянських партизанів у 1943 році під час Другої світової війни на Волині. Частина польсько-українського протистояння у Другій світовій війні. Якщо ж говорити у більш широкому сенсі, то це складова багатовікового українсько-польського протистояння на західноукраїнських землях — Волині, Галичині, Холмщині, Підляшші, Надсянні, Лемківщині.

 

Польські історики та політики розглядають криваві події 1943 року крізь призму того, Волинь – це польська земля, українці – злочинці, а поляки їхні жертви.

Зрозуміло, українські історики, які досліджують тему Волинської різанини мають свій погляд на неї.Ось як оцінює  трагедію відомий історик з Волині Іван Пущук, який все життя вивчає події, які відбувалися в його краю. Він констатує:“На початку 1943 року не було причин для різанини. Але настає березень 43-го – це переломний місяць. Українська поліція тікає в ліс, бо вибору в неї не було. І тут одночасно починають горіти польські колонії. Саме це і є формальним початком Волинської трагедії.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: “Ми думали тільки про те, щоб вижити”. Історія одного остарбайтера

Якби ж то докопатися до причин, якби живі свідки розказали, як все це було. Все робилося крадькома. Російські архіви на цю тему недоступні, українські порожні, польські теж.

Візьмемо, наприклад, село Обірки. Що пишуть поляки про нього? Що українські поліціянти напали і забили близько 40 поляків в колонії Обірки. Це брехня. Винищили цю колонію гітлерівці, але у присутності українських поліціянтів, які не мали права стріляти поляків. Свідків цього злочину там повно – люди залишилися із сусіднього села. Українських поліціянтів змушували зганяти поляків – це було. Але німці були ініціаторами того всього і безпосередніми винищувачами. Бо німцям треба було очистити ту територію прилеглу до лісів в яких опинилися радянські партизани. Поляки мовчать про те, що за тиждень до винищення поляків в Обірках німцями було забито 137 українців в недалекому селі Кульчин. Мета винищення була та сама – щоб село не годувало червоних партизанів в лісах. Подія, яка трапилася в Обірках не може бути початокм Волинської трагедії.

Візьмемо колонію Паросля (Паросля Перша – ред). Там було вбито близько 130 поляків. За елементарною логікою, якщо убиті поляки, то це зробили українці. Залишився хлопчик-свідок цього вбивства – Вітольд Колодинський. Він, сидячи на печі, бачив, що в його хату зайшли так звані “справці” (злочинці польською мовою), разом з ними були кілька чоловіків у постолах і сукманах. Це типовий поліський одяг. Вони стояли в кутку і не мали зброї при собі. Участі в допитах, які проводили головні особи, вони не брали. А інтерпретація цього злочину така: якщо там були в постолах і сукманах, то це були українці і вони ж убили всіх поляків! А хто знає, ким були ті люди, які привели українців?

І в Берліні, і в Москві прийшли до висновку, що треба пересварити українців і поляків. Лише так можна було ослабити одних і других. В той час і польське підпілля вже організувалося, народилася ідея операції “Буря”, проголошення Польщі саме на Волині. До цього треба було готуватися і поляки почали це робити. УПА  була надто слабосила. Ті молоді хлопці були не навчені військовій справі, вся наука була навчити заряджати і розряджати гвинтівку. А проти УПА були три організовані і професійно навчені військові сили – німці, совєти і поляки. І мені так видається, що поляки для тих молодих українських хлопців здавалися не менш страшними, ніж німці чи радянська армія.

І в цей момент починається переоцінка того, хто для них є найбільшим ворогом. Якби поляки вели себе так мудро, як волинські чехи, то про трагедію не було б і згадки. Чехи не проминали нагоди заявити на словах, що вони співчувають незалежницьким прагненням українців. Вони також годували українців, якщо ті просили харчів. Чехи залишилися нейтральними і жодних претензій від українського або польського боку до них не було.

Поляки повели себе інакше. На Волинь надсилалася військова сила, яка готувалася до майбутнього включення Волині до складу незалежної Польщі. Була Армія крайова із її експансіоністськими намірами і з цього й почалася вся колотнеча. Вона мала гроші, мала на кого опертися, мала колишніх військових. І ця армія почала формувати свою державу на території Волині. Про все було відомо повстанцям і їм було заздрісно, що в поляків такі великі можливості. І ця заздрість дала про себе знати.

Навесні 1943 року Крайовий провід Організації українських націоналістів на Волині прийняв рішення про вигнання місцевих поляків. На той час українці складали близько 80 % населення Волині, поляки – 15 %. Обґрунтовувалося таке рішення необхідністю перешкодити планам польських провідних політичних сил повернути повоєнній Польщі західноукраїнські землі, а також покарати частину місцевих поляків за співпрацю з гітлерівцями, за допомогу радянським партизанам (останні нерідко робили місцеве польське поселення своїми продовольчими базами), та за вбивства польськими партизанами українських громадських діячів на Холмщині. Спочатку акції мали поодинокий характер і були спрямовані проти польських співробітників гітлерівської адміністрації. Поступово вони набрали масового характеру і поширилися на всю польську сільську людність

Ігор Іллюшин, Ярослав Грицак, посібник для учнів «Разом на одній землі. Історія України багатокультурна»

Свого часу мені вдалося бути присутнім на одному семінарі з поляками і чути, як вони між собою говорять про це. Вони говорили, що це не ОУН била поляків, бо навіщо їй це – вона не військова організація, а політична партія. А УПА била поляків? Ні – їй не до того було. А хто ж тоді бив поляків? Це робили кущові відділи самооборони, які організували оунівці. А хто такі ці оунівці і як вони себе вели? А це дуже цікава річ, яку ще ніхто з українських істориків не досліджував.

Я запитував свідків по селах про те, чи були у них в селі такі люди, які мали зброю і сиділи на місці і нюхали, чи пахне десь в селі самогонкою і свіжиною? Люди відповідали, що такі були, але ці озброєні люди не були оунівцями, вони не ходили до повстанців, а лише сиділи дома. А ми ж знаємо, що в УПА діяло правило затримувати на одній території не більше, ніж на дві доби. То хто ці люди? Вони були з отих кущових відділів. Отже, ОУН їх організувала і керувала ними. Чув я розповідь свідків про те, що один із таких кущових забив двох старих членів ОУН з довоєнного часу, бо щось вони посварилися. Люди не знають, і вважають, що свій свого забив. Але які вони були свої? Вони були зовсім різними людьми.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Як Москва відкрила браму до пекла на Волині

Досліджуючи далі, я виявив, що в тому українському озброєному середовищі була колотнеча. Під час німецької окупації почалося повне безвладдя, зброї було багато, будь-хто міг повісити автомат на груди і заявити, що він бандерівець. І все – для людей він бандерівець. А чи справді він був бандерівцем, чи злочинцем – люди не розбиралися. Бандера сидів в тюрмі, і як всі ці сільські п’янички могли бути з ним зв’язані? Вони до нього не мали жодного відношення. Отже була така деградація цього так званого руху і саме ці люди, які себе називали бандерівцями і вбивали поляків.

Який мотив цих убивств?

Для того, щоб виправдатися перед УПА. Ви ж знаєте, що служба безпеки таки наглядала за моральним станом своїх збройних сил. Якщо десь ображали українців, то кривдників одразу карали.

Є багато джерел, які свідчать про те, що служба безпеки якось намагалася привести до порядку тих кримінальних злочинців, а злочинцям треба було якось показати своє пристойне лице перед УПА, щоб армія не поставила хрест на їхньому безбідному існуванні. Вони були потрібні, бо давали харчі для УПА – не свої, а зібрані в селян, вони також брали участь у певних акціях УПА або сприяли їх проведенню.

Відділення УПА під час бойових дій. Фото: Polska Zbrojna

Ті люди, які сиділи по селах теж вирішували якоюсь мірою включити в оту війну, яку вела УПА. Наприклад, винищивши в якомусь селі поляків, вони доповідали УПА, що очистили терен від ворогів. Це я отакий підсумок роблю того, що почув від людей. Тобто люди по селах сьогодні кажуть про те, що поляків били не якісь пришельці звідкись, а свої місцеві мешканці і люди визнають, що вбивали безневинних поляків. Це я кажу про дітей і жінок.

Польська ж молодь була винна у загостренні ситуації, бо пішла в шуцмани. Сьогодні поляки кажуть, що не з власної волі молоді хлопці йшли в шуцмани, а була вказівка від німців. Але лише за один квітень 1943 року поляки повністю замінили українських поліцаїв. Німці поспішили випустити їх проти українців. Першою командою був пошук обійстя батьків тих, хто пішов в ліси і палити їх. От так навмисне робилося, щоб пересварити людей.

Якщо німець піймав втікача-дитину, то ще б змилосердився. Але, якщо піймав поляк, то стріляли відразу. Хто поляків змушував це робити? Самі це робили.

Все це наростало і на кінець 43-го року перетворилося на грабунок. Хто його робив? Німці боялися грабувати і пхали поляків-шуцманів, а ті й раді були старатися. І в мене є дуже багато записаних розповідей про це. Коли поляки заходили в село – народ розбігався, а ті доганяли і лапали. Якщо німець піймав втікача-дитину, то ще б змилосердився. Але, якщо піймав поляк, то стріляли відразу. Хто поляків змушував це робити? Самі це робили. А що було причиною? Поляки готувалися в попередні роки до цієї трагедії – гонор і політика полонізації зробили свій внесок у виховання поляків і виховало їх, як шовіністів, як убивць.

- Масштаби акції і масштаби жертв – чи цього хотіли обидві сторони чи радше ситуація вийшла з під контролю?

- На основі розповідей людей, які я збирав упродовж 18 років, я роблю висновок, що українців убито на території Волинської області, за всі ті роки до початку 1944 року, 8500 осіб. А поляків убито українцями біля 5500 осіб.

Ситуація не була під контролем в жодної сторони. Все робилося стихійно. Люди в селі дуже конкретні – знають про своє рідне село все. І я питав: хто почав перший у вашому селі? Часом люди відповідають, що чули, як на Холмщині поляки вибили українців, а потім почали бити у нас. Інколи кажуть, що якісь вар’яти перші почали в селі бити поляків і після цього поляки відповіли тим самим. По-різному було. І мені так видається, що то так стихійно виходило. Якоїсь спланованої акції не було…”