Українці живуть у Словаччині скільки себе пам’ятають. А пам’ятають вони себе одинадцять віків, із тих часів, коли хвиля руських племен, подолавши Карпатські гори, покотилася долинами Закарпаття й вляглася аж попід Татрами. Географічною мовою — це шлях завдовжки 250-300 кілометрів на захід від Ужгорода. Тоді тут утворилося близько трьохсот малих і великих давньоруських поселень. Найбільше з них — Пряшів — стало географічним і духовним центром цього краю. Мабуть, спочатку наші пращури раділи такому стрімкому ривку в глиб Європи, завдяки чому стали володарями родючих земель і багатих лісів, та згодом зрозуміли й зворотний бік цього кроку: у віддаленості від своїх братніх племен випала їм гірка доля бути приграниччям давньоруських територій, яке шарпалося різними завойовниками, переходило з рук у руки. У ХІІ столітті Пряшівщина потрапила під владу угорської корони. Згодом надовго опинилася у складі Австро-Угорщини.