НЕ СТАЛІН ПОТРІБЕН, А РЕАЛЬНИЙ РИНОК

Ех, Сталіна на них немає, та його підручних Ягоди, Єжова, Берії, які провели б у країні показові чищення від всіх тих, хто контактував і продовжує контактувати з представниками іноземних розвідок... А адже сьогодні мова йде якщо не про іноземних шпигунів, то про агентів впливу точно.

Звичайно, носії демократичних цінностей мене звинуватять у шпигуноманії, та тільки чому у мене її не повинно бути? Все, що я буду писати нижче, не є вигадкою і дурницею, а відбувалося з нами в не такому вже далекому минулому.

Уявляєте, в кінці 80-х років ХХ століття валиться велика держава, і ті, хто раніше могли в'їхати в Радянський Союз під виглядом туристів або працювали під прикриттям дипломатичних представництв, не лише потрапляють в країну, але і починають легально в ній працювати. На гроші Заходу в нашій країні ґрунтуються фонди, організовуються інститути вивчення і розвитку «демократичного суспільства». Реєструються і починають працювати численні ЗМІ, які без всяких перешкод і обмежень займаються антидержавною пропагандою.

Західна агентура вербує перспективних політиків і громадських діячів, вивозить їх у країни розвиненої демократії. Там їм відкривають очі на переваги ринкової економіки і розповідають, що і як треба робити на Батьківщині. Потім ці фахівці працевлаштовуються в наші рідні державні установи та аналітичні центри, йдуть вгору по службових сходах, набирають політичної ваги і дуже скоро починають вирішувати великі геополітичні завдання в інтересах чужих держав. Комусь мої міркування здадуться фантастикою, ну так і нехай вони продовжують вважати, що наші «стратегічні противники» є повними ідіотами, а все, що відбулося з нами в недавньому минулому, - проста випадковість.

Величезною підмогою в справі колонізації пострадянських держав стала новонароджена бізнес-еліта. Невимовно збагатившись на приватизації колишньої загальнонародної власності, так звані «нові росіяни» виводять капітали за кордон. У бізнесменів з'являються іноземні партнери, а деякі, особливо успішні підприємці з радістю об'єднують свої активи з активами західних корпорацій. «Нові росіяни» скуповують нерухомість за кордоном, своїх дітей відправляють вчитися в престижні навчальні заклади, а самі проникають у владу або зрощуються з владою. Все логічно і закономірно, адже для того, щоб вести успішний бізнес, необхідно мати підтримку міністрів, губернаторів і депутатів різних рівнів, які будуть проштовхувати потрібні рішення і приймати відповідні закони. Щоб народ підтримував «політику партії» і голосував за «правильних пацанів», бізнесмени підминають під себе засоби масової інформації. Зрештою, частина нової еліти виявляється в тій чи іншій мірі залежною від Заходу.

Справа навіть не в якійсь змові, а в тому, що при створенні певних умов вибудувана система пропонує тільки одне рішення. Приміром, якщо знизити фінансування силових структур до мінімального рівня, то зросте злочинність. Правоохоронні органи фізично не зможуть гідно виконувати свої функції. У такій ситуації вирішувати проблеми чиїйсь власності будуть вже не міліціонери, а бандити. Потім «кримінальні гроші» йдуть у справу, створюючи великий бізнес на кістках радянської промисловості, а колишній слідчий з особливо важливих справах майор Аніскін стає начальником охорони у колишнього кримінального авторитета. Тобто, щоб перетворити країну в Клондайк для бандитів, необхідно просто послабити правоохоронні органи, а все інше відбудеться саме собою.

Хотілося б відзначити, що бізнес неможливо відокремити від влади. Це ліберально-демократичний міф, модний нині на Україні. Бізнес - це і є влада, але захована за красивою ширмою демократії. Хто, як не західні транснаціональні корпорації, контролює світову економіку? Саме вони й нав'язують свою кадрову політику в країнах третього світу, лобіюють потрібні їм закони, проштовхують на ключові пости в маріонеткових державах «своїх людей». Зрозуміло, якщо їм це дозволяють, якщо уряду, спецслужби і національний капітал виявляються не здатними захистити свою країну від приходу у владу виконавців чужої волі.

Зверніть увагу, що чим великих успіхів з будівництва демократичного суспільства за західним стандартам досягає держава, тим більше там бардак, і тим нижче опускається рівень життя громадян. Білоруського президента Олександра Лукашенка на Заході називають не інакше як диктатором, але чомусь країна при ньому розвивається. Впевнено розвивається і Росія під керівництвом Володимира Путіна, яка за версією Заходу теж не демократична держава. Зате Україна є лідером по будівництву демократії на пострадянському просторі. Київ слухняно виконує всі вимоги західних наставників, а народ в ній убожіє, і найдивовижніше, що корупції, чиновницького свавілля та всеохоплюючої дурі на Україні набагато більше, ніж в Росії і, тим більше, в Білорусії. Хоча в тому, що Україна б'є рекорди за рівнем корумпованості, немає нічого дивного. Корумпований чиновник - це слухняний чиновник, який волею-неволею буде робити все, що йому скажуть.

Україна - це взагалі цікава держава. Наші політики просто обожнюють зустрічатися з представниками іноземних держав, не замислюючись наскільки принизливими є подібні контакти. Особливо цим грішить українська опозиція, яка своїм обов'язком вважає «доповісти» західним кураторам про ситуацію на Україні, а заодно і «закласти» діючу владу, щоб Захід справив на неї певний тиск. Нічого, що в кінцевому підсумку від санкцій Заходу постраждає народ України, головне, щоб не постраждала демократія, і були враховані фінансово-економічні інтереси іноземних партнерів». Треба зауважити, що якщо російська еліта давно перестала стояти перед Заходом в позі «чого бажаєте», то в українських політиків плазування перед Заходом увійшло в звичку. Тут справа вже не в політиках, а в суспільстві і простих людей, які не бачать в сформованому положенні нічого принизливого. Україна не стоїть «раком» перед європейцями, вона в такій позі євроінтегрується.

Ех, Сталіна на них немає... Я звичайно ж пожартував, почавши цієї фрази свої роздуми про західній агентуру в наших пенатах. Якщо б можна було вирішити проблему лише тим, що якісь господа опиняться в місцях не настільки віддалених, то все було б дуже просто. Пам'ятаєте, у Михайла Булгакова в «Майстрі і Маргариті» був описаний кумедний випадок затримання голови жилтовариства Никанора Івановича Босого. Представники компетентних органів з подачі якогось «доброзичливця» відвідали вбиральню громадянина Босого, знайшли у вентиляційному люку іноземну валюту і з знайденими речовими доказами злочинної підприємницької діяльності відвезли Никанора Івановича у відомому напрямку. У сучасному світі вбиральня, де ховаються гроші, знаходиться далеко за межами наших країн, так званих офшорах, доступ до яких мають зовсім інші «компетентні органи». Тому сама по собі агентура не представляє якої-небудь цінності для країни. У даний момент завдання полягає не в тому, щоб з когось витрусити душу, а в тому, щоб повернути в країну виведені капітали. Для цього потрібен не Сталін, а «чарівна рука ринку», яка поверне гроші в країну. Умови для цього вже створені, у ряду товаришів не вистачає лише розуміння того, що країни Заходу перестають бути надійним місцем для зберігання капіталів.