НОВИНИ

ВИБІР БЕЗ ВИБОРУ

ВИБІР БЕЗ ВИБОРУ
Автор Савчин О.М.

Під осінь Немчиці, колись велике волинське село, завмирає.
Приїдуть відпускники на літо, поживуть, пошпортаються в огородах, відпочинуть від
міської суєти - і знову на городське сідало.
Але серцем Олексій все частіше був там, біля покинутих хат. Відчував всім своїм нутром, як
вмирають села і хутори.Зрушили селяни з місць, зриваючи одвічні устої села. Це в місті люди
течуть і течуть, і ніхто не відає про іншого більше ніж на покоління вперед. А в селі
піднімаються багатовікові образи, згадуються криво сказані слова, передаються з покоління в
покоління, випливає на поверхню зло, вчинене не лише батьками, а й дідами.
Й досі в селі пам"ятають той страшний й непростий час лихоліть. Багато тоді було
наплутано і нав"язано вузлів. Багато з них було криваво розв"язано у війну й при
колективізації, а ще більше зосталось на потім. І нелегкий ,часто трагічний рахунок
пред"являвся і живим, і мертвим. За борги тоді платили майном, волею, а бувало й життям
всєї сім"ї.. Бо ж, мало не в кожному кутку села споконвіку були люди, які доносили на своїх
сусідів, мстили, за те що хтось багатший або скоса глянув при зустрічі. Завжди в селі
віршаться якісь справи: праведні і неправедні. Звісно, влада не могла б контролювати села,
якби сексоти.І вони знаходились майже на кожному сільському кутку..
Все почалося тієї холодної зими 1947 року, відразу ж після Коляд.Тоді у Немчицях всіх
розкуркулених селян загнали у найбільшу хату на Вигоні. Кращі хати комнезімівці на чолі з
Ткачем, якого прислали звідкісь зі сходу, забрали собі або повіддавали фронтовикам.
На сход села людей зганяли немчицькі активісти Свирид, Карп, Данило та Петро. Зібрали
всю голоту. Багатих і заможних не кликали. Зібралися по питанню вступу у колгосп, навіть
назву вже придумали, хоч і колгоспу ще не було - "Радянська країна".
До столу проштовхався комітетчик сількому Ткач,заговорив емоційно і рішуче розмахуючи
руками.
- Товариші, наше щастя тільки в колгоспі! Недарма на нашому червоному полотнищі
майорить серп. Мабуть бачили на прапорі, що майорить над сількомом, така емблема - серп і
молот. Це означає, що селяни разом з робітниками. І в цьому наша сила.
- Серп і молот на хаті, селом керують бідні дяді - хтось вигукнув з переповненої світлиці.
- Адже ти ,Ткаче приплівся з совєтами з багатого краю, де за вашої влади і через ваші колхози там навіть перед війною страшний голод збирав свою смертельну жатву. Хіба ж не
їли у вас дітей? Ти ж навіть зараз зимою не маєш в чому вийти на люди, то ж днюєш і ночуєш
в сількомі.
Але комітетчик, наче й не чув і приступив до питання, через які зібрали сход села.
- Ну, а тепер ставлю питання про вступ до колгоспу всіх бідняків нашого села Немчиці. -
-Наголошую:усіх до одного бідняків з нашого села.
- Тільки добре став, щоб не повалилося,- пролунало з задніх рядів, - Он в сусідньому селі
колгосп уже розвалився, не прохазяйнувавши й місяця. Буде так і в нас.
- Так от товариші, в колгоспі в нас все буде общє і заживемо ми всі рівноправно і щасливо.
Разом будемо господарювати, і не буде ні бідних, ні багатих, повторюю - все буде в нас общє:
земля,стайні,худоба, реманент.
- А жінки, теж будуть общі?- поцікавились нежонаті, - нам казали червоноармійці, що були в
нас на постої, що буцімто при комунізмі; і жінки, і діти общі будуть. Хіба не так?
Тут Ткач не витримав і пригрозив.
- Кожного,хто буде поширювати подібне , поки не буде спеціяльної вказівки згори, радянська
влада буде нещадно карати, вплоть ло расстрєла.
- Та ми нічого, - розгубилися цікаві , - ви ж самі тільки-но казали, - все буде общє.
- Нам то шо, наша хата скраю, і ми бідні і з нас ніщо взяти... - але, якщо не можна взнати, то
й хай буде і так.
Дуже вже не хотілося селянській бідноті йти в той таємничий колхоз. Вони звикли до
віками усталенного самостійницького життя і міняти щось у ньому не збиралися, а тепер й
справді прийдеться працювати на когось. Самому що: десь щось заробили, щось сусіди
позичили. Бог пошле, їли що попало, а тепер, як гуртом стануть робити, хто зна що воно
буде? Коротше кажучи, нічого з того колхозу не буде.
- Он, кажуть, начебто навіть у Святому письмі написано: ..." зійде диявол на землю, буде
жерти людей. Багато,погань,зіжре, а ті, що залишилися живими, будуть спати в великій
господі, і все буде в усіх общє: і жіни, і діти."
В хаті були й такі, що вірили й не вірили цим побрехенькам. Хотіли розібратися в такому
непростому питані, а у відповідь почули погрозу розстрілу. Мовчить біднота.
- Ну, так, хто вступатиме до колгоспу - переходить на крик Ткач.
У відповідь - ні-чи-чирк.Переглядаються межи собою, мовляв, є бідніші, то хай вони і
першими вступають.
- Мене записуйте - проліз крізь натовп Вусик.
- І мене, - слідом поспішив його сусід Керза.
Присутні вмить пригадали, як ці два товариші-сусіди завжди бралися за роботу у великі
свята. Десь років п"ять тому, вони під час повені, на яку припав якраз Великдень,смолили
чайку. Закінчили роботу, як люди паски посвячені несли додому. Не встигли проплисти з
десяток метрів, як чайка потонула, ледь вибралися на берег. Зрозуміло чому так трапилось,
бо у свято робили.
" Ось такі безбожники і невдахи будуть заправляти у колгоспі" - зробив висновок , не такий
вже й бідний, колишній просвітянин Турчик , - хіба ж можна довіряти таким людське
добро?"
... Мовчить сільська біднота. Притихли. Може краще зачекати, подивитись що буде з тим
колхозом. Якщо складеться все добре, то ніколи не пізно вступити. А, ні, то жити,так як і
жили споконвіку. Але своїм хліборобським нутром відчували що нічого толкового з того
общого господарювання не вийде.
Вийшли селяни на вулицю, думають, курять, сперечаються, ледь не до бійки доходить.
- Я не проти колхозу,- озвався з натовпу Савчук.
- Та все оце, і вдень і вночі думаю. Якщо по правді, то жалко віддавати свою худобину у чужі
руки, та й жінку свою шкода. Тепер вона моя, а в колхозі - вже не тільки моєю буде.
- А мені нема чого втрачати - заперечив Вусик, - якщо годувати будуть і чоботи дадуть у колхозі, то я вообще за колхоз. І пішов записуватись. За ним записалося до колгоспу, ще
кілька чоловік.
- Ну що ж не хочете в колгосп, посидите в коморі, може обдумаєтесь - просичав Ткач.
За хвилину комора була повна. Люди в невеликій коморі стояли так щільно, що й рукою
ворухути не могли.
- Будете тут сидіти, доки в колхоз не вступите - залякували комітетчики. Біля дверей з
наганми стали міліціонери, мабуть навмисне прислані з району заради такого трафунку.
- Випустіть, я запишусь! - гукнув старий Тарас, - я тут не видержу і дня, я до ранку сконаю, і
так нічого на господарстві в мене нема.
- Виходь Тарасе - зкомандував Ткач.
Через поріг переступив вже зовсім старий дідок, років під вісімдесят. Він тремтів і ледь
пересував ноги.
На порозі комори появився міліціонер.
- Ну що більше, ніхто не хоче записатися?! Нічого, посидите з тиждень без хліба, на одній
воді, вступите до колгоспу, як миленькі. Он в селі, що від вашого недалеко, вислали дві сім"ї
в Сибір; на другий день майже все село колхозним стало - заспокоїв він селян.
Правий виявляється був конвоїр: на ранок всі без виключення, записались у колгосп.
Після того сходу і добровільного створення колгоспу з бідняків по селу бродив неспокій, в
серцях селян поселилася тривога. Душу кожного селянина точив черв"як сумніву. Ночами в
оповитих мороком хатах рипіли сінешні двері, де-не-де займалися й гасли вогники. По
дворах снували ледь помітні в темряві тіні. Інколи захрьокає свиня, закудахтають кури,
замукає телятко. Люди вирізали худобу і ховали в глибоких ямах під гноєм сільський
провіант. Тільки перед самісіньким світанком забувалися в тривожному сні, а вранці тривога
змінювалася надією. "Може дасть Бог - обійдеться.То з району така вказівка прийшла, може
взнає Сталін і відмінить самоуправство районних самодурів-начальників і все стане на свої
місця."
Мудріші скрутно хитали головою: "Ні, нічого не зміниться. Марна надія. Невже там у
наверху не розуміють, що такі господарі, як Ткач, Вусик, Керза і старий Тарас нахазяюють на
упокій. Вони і своєї кровної землі ніколи толком не обробляли. Хоч і землі тієї в них по
жменьці було, а щороку на ній родилися лише бур"яни, серед яких вікна їхніх хатинок ледь
визирали".
... Хазяйновитий Савчук тинявся по двору. З голови селянина ніяк не виходила одна думка:
"Як так можна! Уявити тільки: нічия земля. Та таке жодна нормальна людина не придумає.
Що ж це твориться, наче перед кінцем світу?" Селянин хапається за голову і йде до стодоли.
Входить і сідає на лаву. У кутку сани, віз, хомути, збруя. Пахне коломастю і потом худоби.
Не піде він у колхоз. Не піде, ні за що не піде. Один буде робити до сьомого поту, не дасть
тим безтолковим його трудом користуватися. Від таких думок затріпотіло серце, почала
боліти голова. В тяжких роздумах насувався ранній зимній вечір.
На невисокому столі з темних від старості дубових дощок, парувала варена картопля і
величезний горшок з борщем. Величенька Савчукова сімейка сіла за стіл, взялася за
ложки.Всі жадібно накинулись на вечерю.
- Ото проголодались! - дивується господиня,- наче з голодного краю.
- Не каркай, скоро і в нас буде голодний край - зауважив Савчук,- он, як прийдуть
голодранці, опишуть усе, тоді розбагатіємо...
Савчук, мов накликав біду, наче слово в погану пору сказане. Ще не скінчилася вечеря,а
стежці до Савчукового двору показалися силуети комітетчиків на чолі з Свиридом. Ткача не
було, бо мабуть не було в чому йти по снігу.
- О, вже пруть! - бліднучи, сказав господар, - прийшла голота, відчиняй ворота - одним
подихом , але чутно прошепотів Савчук.
-...Прийшли до тебе, за твоїм багатством - глухо, знічев"я пояснив Свирид, - будемо описувати твоє майно. Нічого не сховав?!, - витягайте все з сундуків і скринь, показуй все,
що є на хозяйстві.
Комітетчики рискали зо дві години на савчуковому обійсті. Перед тим, як піти , Свирид
порередив, щоб через дві години на обійсті і духу савчукового не було
-Чому!? - обурилися Савчуки.
- А так,тут буде контора колгоспу, хата в тебе добра, під бляхою, просторі кімнати, а нам
саме така й потрібна.,- Не підкоритесь, завтра ж вишлемо туди , куди й очі не побачать.
- А куди нам!? - хмуро і як лише міг , спокійно запитав господар.
- А то ваша справа, куди хочете, туди і йдіть, займайте любу покинуту хату. - Забрати можете
собою лише по одній сорочці на заміну, більше нічого в руки брати не можна. - Це все наше,
то єсть- колхозне. Описане.
- Ну йдіть, темно вже, ідіть !- комітетчики прикладами зброї випровадили Савчуків за
ворота свого двору.
Савчук озирнувся на своє подвір"я і вперше у своєму житті гірко заплакав...
....
Після повальних обшуків і опису майна на протязі зими і висилки двох сімей за межі
області, переважна більшість селян добровільно вступила до колгоспу, або як вони казали
-колхозу.
Наступила весна. На першій же колективній посівній, в кущах на березі річки знайшли
утопленика. Тіло по пояс було занурене у воду, а ноги розкинуті на березі, мабуть пив воду і
ненароком захлинувся. По крайній мірі такої версії дотримувались слідчі. Утоплеником
виявився головний сількомівець -Ткач. А під час сіножаті і скирдування сіна Голова колгоспу
Свирид, мабуть теж випадково, потрапив під кінну волокушу, його так скрутило і пом"яло в
сіні, що він тиждень промучився і не приходячи до пам"яті, помер.
Решта комітетчиків, один за одним втратили обійстя від пожеж, що розпочиналися відразу з
чотирьох боків і виникали ні від чого, самі по собі - мабуть теж випадково...

Немає коментарів

Додати коментар