Чи надовго ввезли закарпатці імпортні "річні" автомобілі

Протягом останніх років на вулицях міст та сіл Закарпаття все частіше трапляються автомобілі зі словацькими, чеськими, польськими чи угорськими номерами. Жителі області використовують близькість кордонів з чотирма країнами ЄС та пересідають із сумного українського автопрому на вживані, але набагато комфортніші і більш функціональні автомобілі. Покращити свій засіб пересування вирішив і наш кореспондент, провівши заодно своєрідне розслідування різноманітних схем ввезення іноземних автівок в Україну та вивчивши проблеми, які виникають у їхніх власників.

Вирішив проміняти українську «Славуту» на якусь європейську іномарку. Заходжу на словацькі сайти. Розглядаю тут автівки, і аж «слина тече»: трошки «стукнуті» елегантні «Фольксвагени», БМВ чи «Ауді» можна купити за якихось 1000 євро! У нас ціна такого авто у 7-10 разів вища. Автомобілі на ходу у доброму стані, 1998-2004 рр., можна придбати за 1300-1600 євро. Але доведеться додати 400-450 євро за оформлення авто або так звану його легалізацію на території України. 

 “Ми відстежуємо такі транспортні засоби, — намагається відмовити мене від купівлі вживаного автомобіля за кордоном прес-секретар Чопської митниці Вікторія Сенгетовська. — За законом, авто з іноземними номерами, за кермом якого громадянин України, не може перебувати на території нашої країни більш ніж п’ять діб. Якщо автомобіль в’їжджає в Україну через територію дії однієї митниці, а виїжджає через інший пункт пропуску, то може перебувати на території України не більше 10 як діб. За кермом має бути той громадянин, який ввіз автотранспорт. Він не має права ним розпоряджатися (продати, оформити доручення, поставити на облік). Наші громадяни про це знають, і через кожні п’ять діб перетинають кордон. Зазвичай це заробітчани або ті, хто веде бізнес за кордоном”.

Автомобіль на рік

Не прислухавшись до порад працівниці митниці, вирушаю на пошуки «клієнта», котрий би організував мені купівлю автомобіля у Словаччині. За кілька тижнів знаходжу такого. Перше, що запитав «клієнт»: чи маю шенгенську візу або якийсь дозвіл на малий прикордонний рух. Відповідаю, що так, з візою проблем немає.

Від “клієнта” дізнаюся про схему, яка дозволяє безперешкодно користуватися ввезеною іномаркою протягом року. Йдеться про користування нерозмитненим автомобілем на території України, який був зареєстрований у Словаччині на резидента цієї країни. Він виступає у ролі «дєржитєля» машини, а ви вписані у техпаспорті. Однак тут є умови: авто провозить через кордон на територію України словак, ви на ньому не можете перетинати кордон із ЄС. Проте в Україні можна їздити 365 днів! Після року потрібно шукати свого «дєржитєля» і просити його ще раз вивезти і завезти вам авто.

Схема напрочуд хороша, але мій «клієнт» не розповідає, що протягом останніх трьох місяців митна варта у рамках рейдів з місцевими даішниками оштрафувала в Ужгороді не один десяток власників таких авто. Штрафи чималі - близько 8000 гривень (!) - за порушення митних правил.

Водночас на форумі спеціалізованого сайту «Авто-кордон» доводять, що митники ніякого відношення до державної реєстрації тимчасово ввезених транспортних засобів не мають! І, відповідно, стягувати якісь штрафи чи перешкоджати перетинанню кордону у зв’язку з цим не можуть. На доказ цього автор подає текст листа-роз’яснення самої митниці від 15.09.11, де йдеться: «Митним кодексом України не передбачена вiдповiдальнiсть за нереєстрацiю в органах ДАI транспортних засобiв, ввезених на митну територiю України в режимi тимчасового ввезення, якi знаходяться на митнiй територiї України бiльше двох мiсяцiв».

Вигоди подвійного громадянства

За описаною схемою «клієнти» ввозять авто, навіть не турбуючи його майбутнього власника поїздками через кордон. Головне - гроші плати і менше знай. Наприклад, про те, що договір купівлі-продажу авто у Словаччині — безкоштовний. Дехто дурить наших, що то коштує 30-50 євро. 

Є ще одна схема ввезення авто. Я можу завезти авто, зареєстроване на якусь словацьку фірму. Так само можна зробити, якщо влаштуватися там на роботу і принести довідку, що ти справді є працівником певної словацької фірми і тому їздиш автомобілем зі словацькими номерами. 

На Закарпатті цю схему використовують для бізнесу. Наші хлопці їдуть у Словаччину, реєструють там на себе фірму, “заливають” на її рахунок певну кількість грошей і ніби починають працювати. За тиждень-два купують на цю фірму вантажні автомобілі або мікробуси, котрі потім в Україні використовуються для підприємницької діяльності. Купивши авто, забирають усі гроші з рахунків фірми і нічогісінько з нею не роблять. 

Ще один спосіб ввезення іноземного авто — через подвійне громадянство. На Закарпатті мова про паспорти закордонного угорця, яких тут через Генеральне консульство Угорської Республіки в Ужгороді видали близько 120 тисяч. З цим документом можна спокійно купувати авто в Угорщині і їздити на ньому в Україні скільки заманеться. От тільки “нестиковка” виходить з нашою Конституцією, у якій чорним по білому написано, що в Україні є єдине українське громадянство. Щоправда, за подвійне громадянство не передбачено жодного покарання.

По автомобіль — у Словаччину 

Вислухавши свого «клієнта», вирішую не довіряти йому таку тонку справу, оскільки він за свої послуги накрутив близько 200 євро на не дуже зрозумілі мені потреби. Загалом послуги «клієнтів» - близько 300 євро. З них 150 — самому клієнту і 150 «дєржитєлю», якого він знайшов і за якого поручається. 

Їду у Словаччину. Відвідав невеличкий авторинок у маленькому містечку Велкі Капушани, що за 9-10 кілометрів від пішохідного переходу у ЄС через українські Малі Селменці на Ужгородщині. Перейшовши пішки у Європейський Союз, сідаю у Велких Селменцях на автобус за 90 євроцентів і їду у Капушани. При в’їзді у містечко — авторинок «Кірай», що з угорської означає король. На території ринку зауважую дебелого словацького рома, котрий тут ґазда.

“Ось ця «Октавія» 1998 року коштує 1950 євро, — показує свій асортимент ром. — «Фабія» 2002-го — 1500 євро, міні-венчик «Рено» 1999 року — 1700 євро. А «Мерседес» із 1995-го віддам вам за 1300 євро, правда, він на бензині і мотор 2,5-літровий...” Із новіших автівок - «Рено-Талія» 2004 року за 1700 євро. Все решта — занадто вживане й недоглянуте, що швидше нагадує хліви на колесах, аніж автомобілі. 

Повернувшись зі словацького вояжу, знаходжу іншого «клієнта», визначаюся з автомобілем і вдруге їду у Словаччину. 

Виїжджаємо через пункт пропуску «Ужгород-Вишнє Нємецке» з самого ранку. «Клієнт» питає, чи нема двадцяти гривень, аби не стояти в черзі перед українською митницею. У пришвидшеному режимі заїжджаємо через червоний коридор і їдемо на словацький бік. Там фіксують показники пробігу авто, питають про кількість пального у баку і впускають нас у ЄС. До речі, кілька разів їдучи через цей пункт пропуску, помітив, що словацькі митники повільніше працюють, ніж наші. Тому перед їхніми «воротами» кілька разів на добу утворюються страшенні черги. «Клієнт» каже, що так проявляють свою «любов» до українців…

У Міхаловцях, що за 30 кілометрів від Ужгорода, видзвонюємо власника вподобаного авто. Зустрічаємося з ним біля міського відділку поліції, щоб у разі домовленості одразу переписати авто. Словак виявився напрочуд зговірливим чоловіком. Його авто, незважаючи на свій 13-річний вік, у доброму стані. «Клієнт» допомагає мені опустити ціну на 200 євро. Все оформляємо та рухаємося в Україну, на “пересічку”. 

Перед «пересічкою» знайомі почали розповідати про 50 гривень за перетин кордону. Мовляв, треба дати і митникам, і прикордонникам... Я обійшовся без грошей - і пропустили. Неозброєним оком помітно, що на кордоні є «свої» чи «знайомі» начальника митниці чи начальника прикордонного загону, які швидше долають кордон. Але основна маса «пересічників» сумлінно простоює у черзі добру годину, таким чином розраховуючись за дешеве закордонне авто.