Кинути лоха не западло

Малюнок Юлії ЛІЩЕНКО

Сьогодні визначити за словниковим запасом, з якою людиною маєш справу, складно навіть найдосвідченішому лінгвісту. У ресторані, за сусіднім від вас столиком, можуть відпочивати в цивільному офіцери міліції, а через кількість використаних ними матюків ви вважатимете, що поряд сидить компанія бандитів. Полюбляють вживати міцні слова і лікарі, і школярі, і навіть вчителі. З тюремного жаргону чимало слів та висловів на кшталт “бєспрєдєл”, “пацан сказав – пацан зробив” перекочували у міністерські кабінети. Не вживають сьогодні злодійських жаргонізмів та матюків лише... бувалі зеки.

Про «сволоту» і «мусорів»

 Після того, як у Радянському Союзі половина населення пересиділа у сибірських таборах, на теренах СРСР в активний словниковий запас усіх верств увійшло чимало слів із “фені”, або, як ще називають закодовану злодійську мову, “блатної музики”. Остання почала активно відновлюватися (особливо у молодіжному середовищі) на теренах пострадянських країн і на початку двотисячних років. Разом із малиновими піджаками та золотими ланцюжками (за розмірами більше схожими на ланцюжки від зливних бачків громадських туалетів) у моду увійшло чимало “новоруських” висловів. “Косити під братків”, надивившись серіалів на кшталт “Бригади”, почали і мажори з елітних родин, і хлопці з найвіддаленіших сіл. У ті не такі вже й далекі роки народився анекдот: “Селянин, син якого відсидів рік за крадіжку у сусіда курки, похваляється перед сусідами: “Мій синочок прийшов із зони такий наблатиканий! На масло каже “помазуха”, на цукор – “посипуха”, а на корову – “падло”...

Насправді ж “фенею”, добре розуміючи зміст слів, користуються між собою, щоб їх не змогли зрозуміти пересічні громадяни, лише професійні злодії. Таємний жаргон, який їх змусило використовувати життя, виник багато віків тому. Саме слово “феня” походить від російського “офеня” – бродячий торговець, який ходив селами, пропонуючи купити нитки, голки, іншу дрібноту. Спілкуючись між собою, офені використовували таємний шифр, щоб попередити колегу про, скажімо, появу в якомусь містечку тодішньої “податкової інспекції”. 

Як і будь-які живі мови, “феня” активно поповнювалася новими словами. Чимало людей, наприклад, обзиваючи когось “сволотою”, не знають, що первинний зміст цього слова відрізнявся від сучасного. Якщо вірити відомому російському науковцеві Далю, російське “сволочь”, отож і українське “сволота”, утворилися від слова “волочити”. У давнину людей, які втікали з царської каторги, коли ловили, обмотували колючим дротом і волокли назад у бараки. Звідси й пішло – “сволота”, тобто той, кого “волокли”. 

На початку двадцятого століття у “феню” увійшло чимало слів, які утворилися від модних тоді скорочень назв державних установ. Називаючи міліціонерів “мусорами”, вважають, що цим ображають носіїв сірих мундирів. Та насправді слово “мусор” на початку не було негативним. Воно утворилося від абревіатури МУС – Московский уголовный сыск (рос.), який після революції переробили на МУР – Московский уголовный розыск. 

«Прописка»

Повагу до слова людині, яка вперше потрапила за ґрати, починають прививати з “прописки” в камері СІЗО. Давня традиція “прописки” виправдана життям. Люди, які волею долі надовго опинилися разом в одному приміщенні, мусять знати, з ким доведеться коротати час. Кожному, хто вперше потрапив за ґрати, влаштовують “прописку”, перевіряючи новачка не лише “на вошивість”, а й на здатність швидко мислити. 

Під час “прописки” новачкові задають питання, на які має відповідати не думаючи. За кожну неправильну відповідь б’ють. Та не боляче. Адже це ритуал, а не форма покарання. Під час “прописки”, наприклад, можуть запропонувати зіграти “Мурку” на... батареї. Щоб не отримати стусана, людина має погодитися і при цьому попросити: “Ви мені лише цей баян у руки дайте та міхи розгорніть”. Ще одне поширене питання під час “прописки”: “Ти летиш з парашутом. Зліва – море гівна, справа – ліс з х... Куди приземлишся?” Правильна відповідь має бути філософською: “У кожному морі є острів, у кожномо лісі – галявина”. Звільняються від такої прописки, за неписаними правилами, лише хворі люди та ті, кому за сорок. А “молодняк” з перших кроків у тюрмі починає розуміти, що слово має вагу. 

«Україна – для людей» 

Цікаво було б подивитися у живому ефірі якогось “шустера” дискусію між злодійськими “паханами” та сучасними політиками. Останні, щоб бути ближчими до народу, звично б використовували лексику, яка в певних політичних силах стала ледь не професійним жаргоном: “кинути лоха”, “розвести як кошенят”... Та злодії б одразу поставили цих “ділових” на місце. Уявний диспут відбувався б приблизно так: “Мужики...” –звернувся б до опонентів хтось із політиків. “Мужики в селі землю орють”, – перервав би його злодійський авторитет. “Пацани...” – вдруге спробував би почати діалог політик. І почув би: “Пацани в дитячому садочку в пісочниці бавляться...”.

Як не дивно, та саме злодійські авторитети навчилися на зонах перед тим, як щось сказати, обмірковувати кожне слово. Від досвідченого злодія ви ніколи не почуєте матюків. Бо на зоні такий звичний у повсякденному житті вислів, як “Та пішов ти на...”, сприймуть як пряме звинувачення у належності до пасивних гомосексуалістів. А за таке – вбивають.

Зустрічаючись, злодії вітаються: “Людям – доброго дня”. Бо лише себе на зоні вважають “людьми”, на відміну від “мужиків” та інших ув’язнених, які не належать до злодійської касти. Дивно, та про це забув під час останньої виборчої кампанії Віктор Янукович. Під час виборів всю Україну “прикрашали” бігборди, на яких був зображений Віктор Федорович та писалося: “Україна – для людей!”. “Спитайте у зеків, кого вони називають “людьми”, – посміхався, дивлячись на ці плакати, Юрій Луценко, який, коли очолював МВС, дещо засвоїв. 

Представників сучасної україн-ської влади і за мовою, і за манерою поведінки важко відрізнити від збіговиська злодійських “паханів”. На жаль, разом із “фенею” ця влада перейняла від злодійського світу й одне із головних правил – “кинути лоха не западло”. У перекладі з “фені” це означає, що обдурити усіх, хто не належить до твоєї касти, наприклад, виборця, не гріх. Чимало представників влади, як справжні кримінальні авторитети, повторюють: “Я – володар свого слова... Захочу – дам, захочу – поверну”...