Пані з бляшаної будки

Фото автора

с. Пісочна, Львівська область

Ця незвична жінка  Анна Магурчак мешкала  на четвертому поверсі пісочнянської «висотки» у компанії з кількома… козами. Таке сусідство викликало спротив сусідів. Зараз героїня нашої публікації зі своїми вихованками перебралася на околицю села, у будку з бляхи і дощок. 

І почувається там щасливою. Ми вдруге зазирнули у цей її незбагнений для багатьох світ... 

Клаптик ділянки неподалік колії Львів-Стрий. Від хазяйських прибудов відгороджений якимсь патиччям і шматами. Копичка замоклого сіна. У центрі «пляцу» – напівзалізна, напівдощана будка, покрита іржавою бляхою і старим шифером. Зі двору «утеплена» снопиками кукурудзянки і балками. Будка розділена навпіл. В одній «кімнатці» її господиня тримає у мішках сіно. В іншій – живуть кози. Хтось приніс сюди два старих дивани, пані Анна кинула на них дошки, зверху притрусила сіном, постелила старе лахміття. На цьому ложі і сплять її рогачі-бородачі. Біля стіни поставила уламок старого дзеркала – як і всякі дами, кози люблять задивлятися на свою красу… 

Ночує Анна Василівна, сидячи на мішку із сіном. Кози з диванів перебираються до неї. Кожна знає своє місце. Одні вмощуються у ногах, інші – по боках. А ота капосниця Квітка залазить аж на… голову. Пані Анна скидає її, удавано свариться: «Мурго, ти мені очі лабами повибиваєш!». Дружною «комуною» гріються до ранку. У такій компанії разом торік перенесли 30-градусні морози. 

З часу нашої минулої зустрічі баба Анна майже не змінилася. Весь час в русі. Зустріли її одягнутою у дві хустки і старий водонепроникний плащ, з-під якого виглядало кілька светрів. У кишені – пластикова пляшка олії, розмішаної з горілкою. Приготувала цю мікстуру для старої кози Ромашки, коли та цілий тиждень слабувала і не хотіла їсти…

Анна Василівна придивляється і нарешті пізнає нас.

- Минулого разу, як ви про мене написали, кілька чужих людей приїжджали – прального порошку, мила привезли, іншого добра. Потім ще раз з пакунками навідалися. Дякувати Богу, є ще не скупі люди… 

Анна Магурчак, як сама каже, походить «з горів» – народилася і виросла у селі Тернівці, за 9 кілометрів від карпатського Славська. Дівчиною мама віддала її служити у старого ксьондза. Варила їсти, за коровою його гляділа. 

- Потім настали часи, що стали ненавидіти священиків, – згадує самітниця. – Комуністи у нашого отця корову забрали. А я не могла залишити його одного в біді. Через це, може, й не завела сім’ї. Як священик помер – поїхала до брата Федя у Пісочну, його дітей бавити. Він встроїв тут мене на роботу. Працювала на склозаводі. Братовий зять відступив мені квартиру на четвертому поверсі заводського будинку. У хаті є вода, газ, але батареї не гріють, а плитка-«ленінградка» тепла не дає. Студено як надворі. У сараї ночувати ліпше – бо кози гріють. Усім нам там добре. Недавно народилося козенятко, якби біля нього не сиділа – вночі замерзло б…

Не можна сказати, що 83-річна Анна Василівна покинута напризволяще. Щоранку іде до помешкання братової доньки Ярослави, вона годує її, дає цілу баньку харчів для десятьох бабиних кіз та кількох котів. Разом з родиною бабця сиділа за одним столом на Різдвяні свята, для кіз узяла пампушків, для себе – свяченої води. Коли хоче – покупається у ванні племінниці, попере собі. 

То чому не хоче перебратися сюди назавжди?

- Не можу розлучитися зі своїми козами – де вони без мене подінуться? – пояснює. – У Славки мені добре, але жити там не зможу. Я – вже стара, не хочеться молодим докучати.

Пісочнянська «робінзонша» розповідає про свої будні. 

- Влітку йду з козами в поле і жну траву їм на сіно. Десь 20 міхів насушила. Сіно для моїх кіз біля колії косить і пенсіонер Василь. Я йому за те даю молока. Багато його немає – трохи козенята випивають, коти. Деколи і мені перепадає. Файні мої кози, кожній ім’я дала. А от двом цапам-бусурманам, які ото зараз над ними збиткуються, клички не дала... 

Ворогів собі не нажила. Люди із сусідніх будинків картопляну лупину козам приносять, часом капустину дадуть. Сусіди до хати на четвертий поверх допоможуть мішок з висівками піднести. Дітлахи раніше докучали, але пішла до голови сільради – тепер ніхто збитків не робить. 

Як здоров’я? Часом трохи кашляю – але до лікарні не йду. Біля кіз лікуюся. П’ю молоко. Якщо рухаюся – легше мені, якщо сиджу – кості крутить. 

Прощаємося. Анна Василівна дякує за принесені калачі (для себе та кіз) і за плитку шоколаду. Тягнеться цілувати руки (як колись своєму старенькому ксьондзові).

- Будьте здорові, пані Анно! – кидаємо на прощання.

А вона у відповідь: 

- Та яка я пані?..