Документи і спогади учасників нижче згаданих подій беззаперечно засвідчують, що опівночі з 13 на 14 березня 1939 р. із розташованого в Німеччині штабу ОУН поступив військовому штабу Карпатської Січі в Хусті наказ негайно приступити до захоплення в автономній Підкарпатській Русі як складової федеративної Чехословаччини влади у свої руки.
Для придушення терористичної акції Карпатської Січі були задіяні як поліція Підкарпатської Русі, так дислоковані на території Підкарпатській Русі підрозділи прикордонників та 12-ої чехословацької дивізії, командувачем якої був генерал О.Сватек. До речі, 12-а дивізія майже на 70% була укомплектована місцевими русинами, тобто громадянами автономної республіки Підкарпатська Русь.
Терористична акція Карпатської Січі до ранку 14 березня 1939 р. була ліквідована. В результаті більше сотні її бійців було вбито, ще більше поранено, а інші, в тому числі командування військового штабу Карпатської Січі на чолі із полковником З.Косак («Гузар») взяті у полон. Хоча деяким із них під покровом ночі, зокрема Р.Шухевичу, лейтенанту Абверу, вдалося втекти.
Як потім виявилося, Карпатська Січ своєю акцією по захопленню влади в Підкарпатській Русі втягнули дислоковані на території Підкарпатської Русі чехословацькі війська на себе і таким чином надала можливість угорським військам успішно розпочати у 06 годин 14 березня 1939 р. окупацію Підкарпатської Русі і тому вона була завершена протягом трьох днів. А тим часом…
Полонених бійців Карпатської Січі та їх командирів невисокого рангу було ізольовано в їх же казармах під охороною бійців чехословацької армії. А взятих у полон членів військового штабу Карпатської Січі на чолі з полковником З.Косаком та арештованих лідерів місцевих націонал-фашистів, зокрема, Ю.Химинця як керівника місцевої філії ОУН, Федора Ревая як керівника Української національної організації, Гренджу-Донського як члена правління Карпатської Січі, було ізольовано у підвалі Хустської учительської гімназії під охороною поліції.
Придушенням цієї терористичної акції Карпатської Січі керував генерал чехословацької армії Л.Прхала, який одночасно був головнокомандуючим чехословацьких військ на території Підкарпатської Русі та міністром уряду автономної Підкарпатської Русі, очолюваного прем’єр-міністром А.Волошиним.
Вище названі події намагався зафіксувати на кінострічці американець українського походження П.Лисюк, назвавши цю кінострічку «Карпатська Україна» (далі – кінохроніка), яка сьогодні є в Інтернеті. В ній зафіксовано наступні і незаперечні факти, які мали місце 15 березня 1939 р.
Перший: А.Волошин розмовляє по телефону із міністром Підкарпатської Русі Юліаном Реваєм, який знаходиться у Відні, і говорить: «У нас дома мало тихше як вчора. Прхала уже випустив Федора (тобто рідного брата міністра Юліана Ревая, оскільки Федір був депутатом Сойму – П.Г.) на мій розказ. Сватек прийняв команду над нашим містом, але Прхала заборонив йому… Так, чеське військо уже не буде нам помагати».
Це пояснюється тим, що Чехія вдосвіта 15 березня 1939 р. стала протекторатом Німеччини і німецькі війська розпочали її окуповувати. У зв’язку з цим Генштаб чехословацької армії наказав генералу Л.Прхалови евакувати бійців чехословацького війська із Підкарпатської Русі, які не були її громадянами. У свою чергу генерал Л.Прхала віддав аналогічний наказ генералу О.Сватеку, командиру 12-ої чехословацької дивізії. Ось чому А.Волошин говорив по телефону Ю.Реваю: «Так, чеське (а не чехословацьке – П.Г.) військо уже не буде нам помагати».
Другий: А.Штефан, міністр освіти в уряді Підкарпатської Русі, у своєму кабінеті говорить С.Клочураку, міністру господарства Підкарпатської Русі: «Ситуація тяжка. Коли б вшитка чеська армія (що дислокована в Підкарпатській Русі – П.Г.) вшиткою партією (тобто разом узятою – П.Г.) стала українською армією, ми ще б могли Карпатську Україну перед мадярською армією оборонити». У відповідь С.Клочурак говорить: «Це є так, коли б нам то вдалося».
В цей момент до кабінету А.Штефана входить А.Волошин і говорить С.Клочураку: «Пане міністре, будь ласка, в сей же час від’їхати до Сваляви і там полагодити справу з генералом Сватеком. Щоб він дістався (погодився бути – П.Г.) комендантом нашої армії», тобто її головнокомандуючим.
У відповідь С.Клочурак сказав А.Волошину: «Добре пане прем’єре, я їду і зразу дам вам по телефону звіт» - як тільки буде виконано це доручення. Після цієї обіцянки С.Клочурак вийшов із кабінету – щоб сей час, тобто негайно, поїхати у Сваляву, де знаходився штаб 12-ої чехословацької дивізії під командуванням генерала О.Сватека.
Але О.Сватек відмовився від цієї пропозиції А.Волошина і С.Клочурак, прозвітував А.Волошину про цю відмову, отримав від А.Волошин інше доручення –негайно, безпосередньо із Сваляви виїхати у Братиславу і договоритися із урядом Словаччини про приєднання Підкарпатської Русі.
Третій: А.Волошин по телефону говорить із доктором Комаром: «То велика новина. Словаки днись мають оголосити свою незалежність? І ми то саме мусимо зробити. У воздусі не можемо висіти. Так, лиш на свою власну силу можемо здаватися. Мусимо витворити наш народний фронт».
Із вище наведених кінохронікою фактів можна зробити висновок:
а) Оскільки парламент автономної Словаччина 13 березня 1939 р. прийняв закон про суверенітет Словаччини та її вихід із федеративної Чехословаччини, а Чехія вранці 15 березня 1939 р. стала протекторатом Німеччини, то автономна Підкарпатська Русь «повисла у воздусі». Бо автономна республіка може існувати тільки у складі суверенної держави. Ось чому А.Волошин говорив Комару: «І ми то саме мусимо зробити", тобто проголосити суверенітет Підкарпатської Русі.
б) Для оборони від наступаючих військ Угорщини потрібно було мати свої війська. Бійці і командири Карпатської Січі перебували у полоні і А.Волошин навіть не думав творити із них армію Карпатської Січі. Тому і направив С.Клочурака у Сваляву запропонувати генералу О.Сватеку, щоб 12-а чехословацька дивізія стала армією суверенної Карпатської України, а він, О.Сватек, її головнокомандуючим.
в) Але О.Сватек не дав згоди і тому А.Волошин сказав Комару, що «лиш на свою власну силу можемо здаватися. Мусимо витворити наш народний фронт» без полонених бійців Карпатської Січі, які до того ж були нелегальними іноземцями.
Четвертий: У відповідності до Конституції і законів федеративної Чехословаччини, 12 лютого 1939 р. відбулися вибори депутатів Сойму (парламенту) автономної Підкарпатської Русі. Кінохроніка фіксує А.Волошин у своєму кабінеті, який говорить міністру А.Штефану: «Словаки проголосили незалежність. Треба скликати засідання Ради Міністрів, а завтра відкрити перше засідання Сойму», тобто Сойму автономної Підкарпатської Русі. У відповідь А.Штефан говорить А.Волошину, що перше засідання Сойму «можна буде відкрити завтра у 14 годин», тобто 15 березня 1939 р.
П’ятий: Депутат Ю.Бращайко зачитує депутатам Сойму законопроект, у 1-му параграфі якого сказано: «Одинокою назвою території ознакованої досі в законах і розпорядженнях Чехословацької республіки як Підкарпатська Русь, установлюється назва Карпатська Україна».
Депутати Сойму Підкарпатської Русі цей законопроект у 18 годин 12 хвилин 15 березня 1939 р прийняли у якості закону № 1 і на його підставі «автономна Підкарпатська Русь» де-юре і де-факто перестала існувати, а на карті Європи появилася нова суверенна країна під назвою Карпатська Україна.
(Особисто мене дивує недолугість суджень, що парламент автономної Словаччини мав право прийняти закон про суверенітет Словаччини та навіть її вихід із складу федеративної Чехословаччини. В той же час, вірніше двома днями пізніше, парламент автономної Підкарпатської Русі такого права не мав).
Шостий: Вище згаданий закон № 1 передбачав, що суверенну республіку Карпатська Україна очолює Президент. Депутатами Сойму, автоматично ставши депутатами Сойму Карпатської України, одноголосно обрали А.Волошина Президентом незалежної республіки Карпатська Україна.
Як зафіксовано кінохронікою, А.Штефан як Голова Сойму Карпатської України, звернувся до А.Волошина: «Пане прем’єр-міністре, приймаєте цей вибір» депутатів Сойму? Отримавши відповідь «Приймаю», А.Штефан сказав: «Тоді пане Президенте прошу Вас зложити приписану присягу перед Соймом». А.Волошин склав президентську присягу у 18 годин 20 хвилин і набув статусу Президента суверенної Карпатської України. Тільки після цього він мав право назначати міністрів уряду Карпатської України.
Вище наведені і незаперечні факти спростовують міфічні вигадки деяких псевдо істориків про С.Клочурака як міністра збройних сил Карпатської України, а про С.Єфремова – як про головнокомандуючого армією Карпатської України, нібито створеною із бійців-галичан Карпатської Січі. До речі, по завданню Абвера, Карпатську Січ створила ОУН, яку Лігою Націй уже було визнано як міжнародну терористичну організацію.
Тому закарпатців дивує, що вище згадані міфи стосовно війська Карпатської України, створеного нібито із числа бійців Карпатської Січі, увійшли як незаперечні у 2-хтомну книгу «Карпатська Україна: документи і матеріали, хроніка подій, персоналії», яка видана за сприяння СБУ, очолюваного В.Наливайченко. Одним із керівників військового штабу Карпатської Січі, який підготував план захоплення влади Підкарпатській Русі у свої руки та керував цією акцією по захопленню влади в ніч із 13 на 14 березня 1939 р. був офіцер Абверу Роман Шухевич. Тому закарпатців ще більше дивує те, що В.Ющенко, Президент України, присвоїв Р.Шухевичу звання Герой України та нагородив орденами суверенної України цілий ряд бійців Карпатської Січі, які із зброєю в руках брали участь у здійсненні цього плану – захопленню у свої руки влади чужої для них країни, тобто влади автономної республіки Підкарпатська Русь у складі федеративної Чехословаччини.
Закарпатці пам’ятають націонал-фашистське гасло Гітлера «Німеччина – для німців», яке стало закликом для фізичного очищення Німеччини від євреїв і циган та створення із слов’ян «робочої сили». Тандем В.Ющенко – В.Наливайченко, з моєї оціночної точки зору, взяли на «озброєння» аналогічне гасло, перефразоване Карпатською Січчю на «Україна – для українців». Мабуть тому В.Ющенко говорив, що зародження суверенної України нібито мало місце у Чехословаччини, бо її частиною була Підкарпатська Русь, на території якої бійці Карпатської Січі і розпочали боротьбу за суверенну і соборну Україну!? Бійці-галичани Карпатської Січі розпочали в Підкарпатській Русі з боротьби проти титульної русинської нації, а тандем В.Ющенко – В.Наливайченко, з моєї оціночної точки зору, фактично продовжили її теж під гаслом «Україна – для українців».
Член військового штабу Карпатської Січі Є.Стахів та інші полонені галичани-січовики, яких разом із місцевими активістами націонал-фашизму було в ніч із 13 на 14 березня 1939 р. ізольовано у підвалі Хустської учительської гімназії, у своїх спогадах пишуть, що навіть не здогадувалися про те, що над їх головами, тобто на першому поверсі гімназії, проходить засідання Сойму. Бо випустили їх із цього підвалу уже після закінчилося засідання Сойму.
Показувати вище згадану кінохроніку, як і писати правду про зафіксовані нею факти, в часи СРСР було небезпечно, а в суверенній Україні небажано. Бо саме ці факти пам’ятають закарпатці і фактично вони, ці факти, 20 років тому спонукали закарпатців провести 1 грудня 1991 р. референдум про відновлення автономності Закарпаття у складі України. Результати референдуму набули сили закону України, але офіційний Київ його ігнорує. Але русинські організації домагаються реалізації цього закону. Щоб їх «заспокоїти», Президент України В.Ющенко доручив керівнику СБУ В.Наливайченку притягнути лідерів русинських організацій до кримінальної відповідальності. В результаті Управління СБУ в Закарпатській області у 2008 р. порушило проти священика Сидора Д.Д., який є головою правління «Сойму підкарпатських русинів», кримінальну справи № 499, тобто про міфічні заклики до відокремлення Закарпаття від України.
В.Мокану і П.Годьмаш, адвокати Сидра Д.Д., дали слідчим чисельні документи, які підтверджують історичний процес становлення русинської суверенної державності: а) у 1918-1919 рр. статус автономної республіки під назвою Русинська Країна у складі Угорщини; б) у 1919 – 1939 рр. статус автономної республіки під назвою Підкарпатська Русь у складі федеративної Чехословаччини; в) у 1939 – 1944 рр. статус суверенної республіки під назвою Карпатська Україна у складі окупованої Чехословаччини; у листопаді 1944 – січні 1946 рр. статус незалежної від федеративної Чехословаччини республіки Закарпатська Україна.
В результаті СБУ доручило Ужгородському національному університету провести історичну експертизу, якою підтвердити чи спростувати вище згаданий процес русинського державотворення. Однак М.Вегеш, ректор УжНУ, у листі керівництву СБУ написав, що в УжНУ немає науковців, які здатні провести вище згадану експертизу!?
Чому суд так довго, рівно два роки розглядає кримінальну справу № 499 стосовно Сидора Д.Д. та який винесе вирок, скажемо у наступних номерах.
Адвокат П.Годьмаш,
член Національної спілки журналістів України
11 листопада 2011 р.
Від редакції: деякі науковці-історики і русини-активісти не визнають суверенну Закарпатську Україну та навіть Карпатську Україну тому, що вона через три дні була окупована Угорщиною. Цим невизнанням офіційний Київ домагається «викреслити» із історії Закарпаття не тільки процес становлення русинської суверенної державності, але й обґрунтованість проведеного 1 грудня 1991 р. референдуму!
http://www.facebook.com/
Майже,як в Америці
И куда же оно подевалось?
А кого то хвилює, буде газ,будуть й гроші,великі гроші